01 червня 2012
Найстрашніша біда для батьків – втрата дитини. Десять років тому мешканка Новгорода-Сіверського Катерина Шкарпітко втратила сина Валерія. Це сталося 9 травня 2002 року на військовому параді до Дня Перемоги у місті Каспійськ Приморського краю під час терористичного акту, організованого ісламістами.
Вибух відбувся якраз у той момент, коли колона морських піхотинців, яку очолював Валерій, проходила повз місце трагедії. Все сталося на очах у його дружини Ольги та дітей, які спостерігали за парадом у натовпі глядачів.
Бойовому офіцеру, підполковнику Валерію Шкарпітко було усього 32 роки. Батьки просили, аби сина поховали на його батьківщині у Новгороді-Сіверському, але у військових на першому місці дружина і діти, тому Валерія поховали у селищі Слав'янка Приморського краю, де він починав свою службу і де мешкала його сім’я.
Катерина Петрівна поїхала на похорони сина, а через рік – відвідала могилу. І вже дев’ять років вона кожного дня мріяла аби ще хоч раз навістити останній притулок свого синочка, доторкнутися до невеликого пагорба у далекому російському селищі. Жінка виплакала очі і все боялася, що не зможе побувати на могилі, оскільки здоров'я слабке, а дорога далека й дорога.
Пенсії вистачає тільки на ліки та їжу. Де брати гроші на дорогу – Катерина Петрівна й гадки не мала. Тоді вона пішла до районної адміністрації і там їй порадили звернутися до народного депутата України Ігоря Рибакова. І коли він приїхав до Новгорода-Сіверського Катерина Шкарпітко прийшла до нього на прийом, розповіла про своє горе і попросила допомогти з квитками.
Ігор Рибаков дуже перейнявся трагедією жінки і не вагаючись сказав: «Я обов’язково вам допоможу». І 9 травня, якраз на десяту річницю загибелі сина, Катерина Петрівна була у селищі Слав"янка. Жінка дуже вдячна Ігорю Рибакову за таку допомогу у здійсненні мрії і не може стримати сліз.
«Ігор Олександрович поставився до мене, як до матері. Він дуже відкрита і доброзичлива людина, - говорить Катерина Шкарпітко. – Хай Господь допомагає йому у всіх справах».
На рахунку Ігоря Рибакова сотні добрих справ. Але сам він свою благодійну діяльність сприймає, як обов’язок і потребу допомагати людям.
Прес-служба народного депутата Ігоря Рибакова
Людям із порушенням зору