18 березня 2008
Коропський район було утворено у 1923 році. Але сам Короп історики вважають заснованим ще до монголо-татарської навали. Перша згадка про нього в історичних джерелах датується 1638 роком, та думки дослідників щодо часу заснування міста мають кілька варіантів. Частина вчених вважає, що це і є залишки давньоруського міста Хоробора, яке згадується в Іпатіївському літопису під 1153, 1159, 1234 роками.
Місто входило до Чернігівського князівства, згодом – до Новгород-Сіверського (після виділення його з Чернігівського), а після навали орд Батия – до Брянського удільного князівства. З другої половини XІV до кінця XV століття знаходився під владою Великого князівства Литовського. В результаті російсько-литовської війни 1500-1503 років відійшов до Росії. У середині XVI століття в місті нараховувалось 100 дворів.
В часи козацької держави (Гетьманщини) Короп відігравав значну роль в суспільно-політичному житті країни і був великим містом з населенням понад п’ять тисяч людей.
Коропська сотня займала частину території на лівому березі Десни, яка у 1635-1648 роках становила окрему волость Новгород-Сіверського повіту Чернігівського воєводства. Частина їх була віддана на утримання генеральної артилерії, а частина належала до числа гетьманських маєтків Батуринської волості. Територія сотні за час свого існування зазнавала постійних змін.
У 1669 році в Коропі облаштовується артилерійський двір. Короп починає утримувати генеральну військову артилерію. Коропська фортеця була оснащена десятьма гарматами. Фортечну артилерію обслуговувала спеціальна команда. Фортеця мала декілька укріплених воріт, а на підступах до дитинця – унікальну споруду, єдину на Лівобережжі Іллінську церкву-фортецю.
Започаткований гетьманом Дем’яном Многогрішним статус сотенного міста-фортеці став визначальним для економіки та побуту Коропа на багато десятиліть (артилерійський двір закрили у 1786 році). Виходячи з потреб оборони, в містечку розвивались ремесла та промисли. Працювали кузні, лимарські майстерні (виготовляли упряж), шкіряне виробництво. Набули поширення ткацьке, гончарське, шапочне, кравецьке, шевське ремесла, вироблялися гарні розписні кахлі. Короп був одним з найбільших центрів шкіряного виробництва на Чернігівщині. Мешканці вели активну торгівлю як у своєму місті, так і далеко за його межами.
В історичній літературі є відомості про те, що в першій половині XVIІІ століття Короп отримав Магдебурзьке право (європейське право самоврядності міст), яке у 1831 році було скасоване імператором Миколою І.
Про Короп ХІХ століття в історичній літературі знаходимо немало відомостей. Є дані про участь його мешканців у війні 1812 року. Вони воювали в лавах третього козацького полку, що був сформований у місті. 135 коропців вступили до народного ополчення. Близько ста були погоничами в ополченському обозі. У 1839 році в Коропі проживало 5006 людей.
У 1859 році у місті відкрили лікарню (медичну допомогу надавали лікар і фельдшер), двокласне парафіяльне училище, приватну жіночу школу.
На кінець ХІХ століття Короп був одним з найбільших міст губернії. За переписом 1897 року тут налічувалося 1455 дворів і 6270 мешканців. Населення Чернігівської губернії за цим переписом складало 2,3 мільйона. У найбільших її містах проживало: у Ніжині – 32 тисячі, Чернігові – 27, Конотопі – 19, Борзні – 12, Новгороді-Сіверському – 9, Коропі – 6 (6,3), Козельці – 5, Городні – 4 тисячі людей.
Службу Божу правили у дев’яти храмах (семи парафіях).
Напередодні першої світової війни в Коропі мешкало 7387 людей, нараховувалось 1550 будинків. Медичну допомогу населенню надавали лікар, два фельдшери, акушерка та зубний лікар-практик. Працювала лікарня на десять ліжок, аптека та аптекарський магазин. Діти навчались у церковно-парафіяльній школі та міністерському училищі. У 1913 році було відкрито земську школу, під час першої світової війни – приватну гімназію, а в середині 1917 року – державну гімназію змішаного типу. Працювала бібліотека.
В кінці грудня 1917 року до Коропа вступив червоноармійський загін, організований у повіті (Кролевці). Тоді ж була встановлена радянська влада і створений ревком у складі трьох осіб.
У 1920 році в місті почали працювати кравецька майстерня, паровий млин, олійниця, друкарня, електростанція. В артіль об’єдналися 234 шевці. Розвивались промисли, зокрема – з виробництва валянок та обробки овечих шкур. У 1922 році запрацював крохмальний завод, у 1924 році було організоване споживче товариство.
На початку двадцятих років Короп був центром волості, до якої входили села Риботин, Сохачі, Рождественне, Синявка, Карильське, Краснопілля, Лукнів, Райгородок, Жернівки і Царівка (Вільне). За новим адміністративним поділом у 1923 році Короп став райцентром Конотопського округу і отримав статус селища міського типу. Того ж року райцентром стала і Понорниця.
Населення Коропа, за переписом 1939 року, склало 6250 осіб. Функціонували: лікарня на 50 ліжок, поліклініка, жіноча консультація, санепідемстанція. Працювали агрономічний технікум, будинок культури, районна бібліотека. В середній і неповній середній школах у 1940 - 1941 навчальному році 67 вчителів навчали 1485 учнів.
У 1932 році почала виходити районна газета «Поліський комунар», з 1935 року – «За ударну працю».
В життя, що почало налагоджуватись, чорним смерчем увірвалася війна. Короп був окупований гітлерівцями 28 серпня 1941 року. За два роки окупації нацистські загарбники розстріляли тут 198 жителів, 69 молодих людей відправили на каторжні роботи до Німеччини. Було зруйновано приміщення середньої школи, спалено 300 будинків.
Трагічним став для мешканців Коропа день 10 лютого 1942 року. До селища прибув каральний загін. Свідками жахливої розправи були десятки людей. У лісі за Коропом (за теперішнім сирзаводом) були розстріляні коропські євреї – всього загинуло 100 людей. Пам’ять про них береже братська могила.
Короп було визволено 4 вересня 1943 року частинами 322-ї стрілецької дивізії під командуванням полковника П. Лащенка.
На фронтах Другої світової війни полягли 470 мешканців селища. Символом пам’яті про них став меморіал «Скорботна мати», зведений вдячними земляками.
Відразу ж після звільнення в селищі розгорнулась відбудова зруйнованого господарства. Запрацювали електростанція, МТС, крохмальний завод, кравецька артіль, промкомбінат, столярна майстерня.
Свого розквіту Короп досяг у шістдесятих - вісімдесятих роках ХХ століття. З року в рік нарощувалось виробництво продукції на його підприємствах: льонозаводі (до 1962 р. – коноплезавод), райпобуткомбінаті, комбікормовому заводі (побудований у 1972 р.), міжколгоспбуді, цегельному заводі, райсільгосптехніці, друкарні, заводі продтоварів, харчокомбінаті, сирзаводі (побудований у 1952 році). Були побудовані нові приміщення середньої школи та районної лікарні. У селищі працювали дві школи – середня та неповна середня. У цей період також було побудоване нове двоповерхове приміщення дитячого садка, чотириповерхове адмінприміщення у центрі Коропа, двоповерхова споруда управління сільського господарства (тепер розміщені селищна рада, управління пенсійного фонду та прокуратура), сучасний триповерховий готель «Космос», приміщення банку «Україна», ресторан «Десна», «Універмаг», нові магазини.
У 1989 -1993 роках за рахунок коштів сільськогосподарських та промислових підприємств району від станції Алтинівка до Коропа було прокладено залізничну колію відстанню 23 кілометри і відкрито залізничну станцію «Короп» (пасажирську і вантажну).
У 1989 - 1991 роках у Коропі побудовано сучасний ринок з критим павільйоном. Передано в експлуатацію торговий центр «Універсам». Відкрився новий кінотеатр «Жовтень» на 700 місць. У 1988-1989 роках була розширена мережа каналізації по селищу та побудовані очисні споруди. Став до ладу й спорткомплекс «Аполлон» із сучасними спортивними майданчиками та тенісним кортом (відкрито у 1993 році). У 1997 році дітей Коропа запросив до ошатних сучасних аудиторій новий чотириповерховий корпус середньої школи, яка отримала ім’я Т.Г. Шевченка. На межі 80-х – 90-х років розпочалась газифікація селища.
З 2017 року Короп - це селище міського типу з населенням 5093 чол., є центром Коропського району, що включає в себе 9 сільських і одну селищну раду (смт Понорниця), та центром Коропської об'єднаної територіальної громади, яка включає в себе 17 старостатів.
Туристичні місця Коропщини:
Мезинський національно-природничий парк, старовинна ялинкова алея та цар-дуб у Рихлах, Мезинська стоянка, Меморіальний музей Миколи Кибальчича, Коропський регіональний історико-археологічний музей, Мезинський археологічний музей, палац графа П.О.Рум’янцева-Задунайського у Вишеньках, «Синій колодязь» з цілющою водою с. Верба та цілюще джерело «Новий міст» у Радичеві, могила у вигляді корабля першої російської жінки – хіміка В. Є. Богданівської – Попової с. Шабалинів, Успенський та Вознесенський храми, Іллівська церква-фортеця смт Короп тощо.
За матеріалами краєзнавчо-дослідницького видання В.М.Михайленко
"Короп - європейське містечко".
Людям із порушенням зору
meet_your_child (1).jpg)
