29 травня 2013
_______________________________________________
Народився 8 березня 1977 року в селищі Понорниця Коропського району Чернігівської області. 1994 року закінчив із золотою медаллю Понорницьку середню школу. Здобувати вищу освіту почав у Чернігівському технологічному університеті, однак суспільно-політична ситуація в Україні змусила змінити напрямок освіти на суспільно-гуманітарний. Закінчив Національний університет «Києво-Могилянська академія» та Львівський національний університет імені І. Франка (2008).
За час навчання у вишах неодноразово проходив навчання і стажування в Європі. 2009 року вступив до аспірантури Інституту української археографії та джерелознавства імені М. Грушевського НАН України. Захистив кандидатську дисертацію на тему: «Візантійсько-руські відносини за правління Константина VII Порфирогенета в контексті зовнішньої політики Візантії (912 – 959)». Як історик-медієвіст (той, що вивчає середньовіччя), візантиніст вперше в світовій історіографії встановив точну дату хрещення княгині Ольги – в ніч з 17 на 18 жовтня 957 року. Важливими напрямками його досліджень є історія Середньовічної України, історія державотворчих процесів на українських землях, історія української еміграції ХХ століття.
Активно розробляє історію української візантиністки та медієвістики 1920 – 1930 років. Саме Д. Гордієнко повернув в українську науку і культуру імена таких відомих у свій час істориків та філологів-класиків з Інституту князя Безбородька в Ніжині, як П. Люперсольський, О. Покровський, Ф. Режабек, В. Петр та інших. Підготував низку публікацій з життя і творчості Тараса Шевченка. Був ініціатором і одним з організаторів ювілейної конференції до 200-річчя від дня народження Шевченка «Київська археографічна комісія в історії українського національного відродження» (відбулася 9 жовтня 2014 року в Інституті української археографії та джерелознавства імені М. Грушевського). Не оминає в своїх дослідженнях й історію рідного краю. Провів ґрунтовне дослідження топоніма «Понорниця», довівши, що він є гідронімом, принесеним на Чернігівщину сербами наприкінці XVI століття, до того ж часу дослідник відносить і появу самого поселення як укріпленого форпосту для навколишніх сіл.
Автор понад 120 наукових публікацій в Україні та за кордоном, в тому числі у таких авторитетних міжнародних часописах, як «Byzantinoslaviсa». Бере участь у різноманітних наукових форумах. Володіє низкою іноземних мов, в тому числі давньогрецькою та латиною. Є одним з небагатьох дослідників давньогрецьких, візантійських, середньовічних західноєвропейських (латиномовних), а також пізнішого часу грекомовних джерел з історії України. Проводить активну науково-організаційну роботу: є відповідальним секретарем редколегії та співупорядником академічної збірки «Софія Київська: Візантія. Русь. Україна», одним з ініціаторів та членом оргкомітету щорічних міжнародних наукових конференцій «Крим в історії України», «Славістичний колоквіум, пам’яті П. С. Соханя», «Українська діаспора», а також інших наукових форумів в Україні та за кордоном.
Як співробітник НАН України – старший науковий співробітник Відділу зарубіжних джерел з історії України Інституту української археографії та джерелознавства імені М. Грушевського – бере активну участь у теле- та радіопередачах з обговорення різноманітних дискусійних тем з історії та сьогодення України.
Джерела: Гордієнко Д. Походження топоніму «Понорниця» / Д. Гордієнко // Коропщина. – 2008. – 25 квіт., 2 трав.
_______________________________________________
Народився 20 (або 24) червня 1874 року в селі Вороніж Глухівського повіту Чернігівської губернії (нині Шосткинський район Сумської області). Навчався в місцевій земській школі, у сільськогосподарській школі поміщика-мецената М. Неплюєва. Деякий час працював учителем. 1895 року вступив до Глухівського учительського інституту, після закінчення якого продовжив викладацьку діяльність спочатку на Волині, а потім у Санкт-Петербурзі. Не полишаючи педагогічної роботи, закінчив Петербурзький археологічний інститут. Мав енциклопедичні знання, був невтомним дослідником. Зібрав історію села Вороніж від давнини до ХХ століття.
1905 року в Петербурзі окремою книгою вийшов його великий етнографічний нарис «Черниговские малороссы. Быт и песни населения Глуховского уезда Черниговской губернии». Він – автор праці «На родине Ушинского». 1909 року став членом Археологічного товариства, а 1914 року – дійсним членом Російського Географічного товариства. Дослідив 18 курганів, Мезинську палеолітичну стоянку (тепер Коропський район Чернігівської області) та інші археологічні пам’ятки.
У 1920-ті роки працював у Центральному бюро краєзнавства. 1933 року, коли мешкав у Ленінграді і працював у музеї літератури, був заарештований і у квітні 1934 року за «Делом славистов» засуджений до трьох років заслання. Відбував заслання у Тобольську, де збирав матеріали про життя і діяльність декабристів. Повернувся додому хворим на сухоти. Реабілітований 1956 року.
Останні роки життя провів у Воронежі, де працював бібліотекарем і викладав у школі російську мову та літературу, займався краєзнавством, проводив розкопки. Друкувався у Шосткинській газеті «Зоря». Став ініціатором і засновником краєзнавчого музею у Воронежі.
Помер 30 квітня 1960 року.
Джерела: Терлецький В. Фольклорист, етнограф, краєзнавець / В. Терлецький // Советское Полесье. – 1993. – 11 дек.
_______________________________________
Народився 17 березня 1847 року в селі Крячківка Пирятинського повіту Полтавської губернії.
Закінчив Ніжинську гімназію і вступив до Новоросійського університету, звідки перейшов на природничий відділ Київського університету. Після закінчення стає членом Київської Громади разом з М. Драгомановим, В. Антоновичем, Т. Рильським, П. Чубинським, П. Житецьким. Бере участь в організації недільних шкіл, виданні літератури українською мовою, збиранні етнографічних матеріалів. У 1974 – 1876 роках працює помічником ревізора губернського секретаря, одночасно бере участь у діяльності Південно-Західного відділу Російського географічного товариства як його засновник і дійсний член. 1874 року бере участь в організації та діяльності III Археологічного з’їзду.
У 1879 – 1905 роках жив на еміграції у Франції. Від 1905 року – доцент, професор Петербурзького університету. Автор понад 200 наукових праць, зокрема: «Шлюбний ритуал та обряди на Україні» (монографія), «Антропологічні особливості українського народу», «Етнографічні особливості українського народу», «Студії з української етнографії та антропології» та інших.
1908 року здійснив сенсаційне відкриття світового значення – стоянку людей пізнього палеоліту у селі Мезин Коропського району, де знайшов шедеври мистецтва кам’яної доби.
Був членом низки наукових товариств Європи, почесним доктором Європейських університетів (Канни, Сорбонна та інші), кавалером ордену Почесного легіону Франції.
Помер 29 червня 1918 року в Гомелі (Білорусь).
Джерела: Мистецтво України : біографічний довідник. – К., 1997. – С. 122; Вовк Федір Кіндратович // Коропщина. – 2008. – 7 берез.
Людям із порушенням зору
meet_your_child (1).jpg)
