20 квітня 2015
У час, коли Україна виборює свою волю й незалежність, свою цілісність і єдність, мешканці Коропщини не стоять осторонь. З перших днів проведення антитерористичної операції наші мужні земляки відстоюють свободу власної держави. Вони гідно несуть службу у лавах Збройних Сил та Національної гвардії України, у прикордонних військах, батальйоні спецпризначення «Чернігів», добровольчих формуваннях. Нам є ким пишатися, та, на жаль, є за ким і сумувати...
Ця сторінка — краплина у морі всенародної шани і пам’яті. Ми бережемо спогади про кожного з героїв і низько схиляємось перед величчю їх подвигу.
Вічна їм слава! Герої не вмирають!
_____________________________________________________________________
Кадровий офіцер. Служив за контрактом у 92-й окремій механізованій бригаді Збройних Сил України на посаді заступника командира ракетно-зенітної батареї з озброєння, мав звання капітана.
Уродженець с. Краснопілля Коропського району, народився 2 серпня 1974 року. Зростав у сім’ї військових.
Батьки Юрій та Любов Яроші також родом із Краснопілля. Але оскільки батько був кадровим офіцером, то дитинство Ігоря проходило по різних містах і гарнізонах. Мешкала сім’я спочатку у Білій Церкві під Києвом. А вже шкільне життя Ігоря проходило в Приморському краї Росії за 243 кілометри від Владивостоку. З 1981-го по 1991-й рік здобував середню освіту у школі №11 у містечку Спаськ-Дальній (Росія).
Батько Юрій Петрович Ярош, дослужившись до підполковника радянської армії, після закінчення служби осів у російському місті Бєлгороді.
Йдучи батьківськими стопами, Ігор також вирішив стати кадровим військовим, тому після школи вступив до Полтавського вищого зенітно-ракетного командного училища імені генерала Ватутіна, яке було розформоване у 1995 році. Випуск Ігоря Яроша став останній.
Закінчивши військове навчання, він приступив до служби у Збройних Силах Україні. З 2004 року служив у військовій частині А4009 у м. Старокостянтинів Хмельницької області.
Під час російської агресії Ігор Ярош, не дивлячись на тісні стосунки з російськими родичами і друзями, не зрадив рідній Батьківщині, а в лавах української армії пішов воювати в зону антитерористичної операції.
Останнім часом Ігор Ярош, уклавши контракт зі Збройними Силами України, захищав кордони України. Служив у складі 92-ї окремої механізованої, яка спочатку дислокувалася у м. Чугуїв Харківської області, а потім у зоні проведення Операції об’єднаних сил.
Розлучений, є повнолітня донька.
Про капітана Яроша товариші по службі відгукуються як про майстра своєї справи. Він все життя присвятив армії, за плечима 27 років військового стажу. Тричі був на передовій у зоні АТО, удостоєний військових відзнак. Збирався незабаром виходити на військову пенсію, але не встиг.
Перебуваючи на ротації у с. Зелене Поле Костянтинівського району Донецької області, 29 липня 2018 року життя Ігоря Яроша обірвалось. Він потонув під час риболовлі на місцевому водоймі. Друзі кинулися його рятувати, надавати першу допомогу, але зусилля виявилися марними.
Оскільки Ігор Ярош був українським військовим, то поховати його в Росії, де мешкають його найближчі родичі, неможливо. Тому батько вирішив поховати свого сина на родовому кладовищі у с. Краснопілля Коропського району Чернігівської області.
____________________________________________________
Народився 20 жовтня 1966 року в м. Красний Перекоп Каховського району Херсонської області.
Згодом його сім’я переїхала на малу батьківщину матері до Коропського району у село Жовтневе.
З 1973 року по 1980 Юрій навчався у Жовтневській середній школі. Його однокласники характеризували як позитивного хлопця з лідерськими завдатками.
Після закінчення восьми класів Юрій вступив до Борзнянського сільськогосподарського технікуму, за спеціальністю «Бджільництво».
З грудня 1984 по жовтень 1986 року проходив строкову службу в армії, де набув військову фаху стрільця.
Повернувшись додому, Юрій влаштувався працювати директором Жовтневського будинку культури.
З 1989 по 1990 рік Юрій працював бджолярем у селі Краснопілля.
В 1990 році разом із сім’єю переїхав до села Радичів, влаштувався працювати будівельником у КСП «Іскра». Після розпаду колгоспу займався трудовою діяльністю у ТОВ «Хотинь».
Коли в 2008 році на Прикарпатті велика повінь наробила стихійного лиха, Юрій поїхав у Чернівецьку область допомагати відновлювати мости, працюючи будівельником в ЗАТ "Трансміст». Юрія, як вправного будівельника, знали і в нашому районі. Він робив печі, віконні рами, двері, обкладав цеглою будинки, виконував внутрішні ремонтні роботи. Односельці цінували Юрія за «золоті» руки, добру вдачу та відповідальність.
Переймаючись подіями, що відбувалися на Сході України, Юрій, не дивлячись на те, що був знятий з обліку в райвійськоматі, відновив свій військовий квиток, щоб піти на службу до ЗСУ. 12 лютого 2015 року Юрія мобілізували. Служив наш земляк в 92-ій окремій механізованій бригаді 16-го окремого мотопіхотного батальйону територіальної оборони «Полтава» кулеметником, мав звання старшого солдата.
5 березня 2016 року під час мінометного обстрілу опорного пункту в районі м. Авдіївка Донецької області Юрій Мальцев отримав тяжкі поранення, від яких помер на місці.
У Юрія лишилося двоє дітей – доньки Альона Мальцева (1989 р.н.) та Катерина Пантюхіна (1991 р.н.).
Згідно Указу Президента України від 8 квітня 2016 року за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Ю.Мальцева було нагороджено орденом "За мужність " ІІІ ступеня (посмертно).
На знак вшанування пам’яті воїна АТО в центрі села Радичів був встановлений меморіальний знак, також ім’я радичівця увіковічнене на меморіальному знаку «Героям Небесної сотні та воїнам АТО» в Коропі та на меморіальній дошці Рождественської ЗОШ І-ІІІ ст (Жовтневської), де навчався Ю.П.Мальцев.
_________________________________________________________________
Народився 25 липня 1993 року в селі Краснопілля Коропського району Чернігівської області.
Навчався у Краснопільській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Після її закінчення вступив до Конотопського профтехучилища, де опанував професію газоелектрозварювальника та автослюсара.
У своїх батьків він був пізньою дитиною. Рано лишився сиротою. Після смерті батьків проживав із сестрою Оленою Володимирівною Дорошенко.
Односельці характеризували Геннадія як спокійного, стриманого, серйозного, цілеспрямованого парубка з загостреним почуттям справедливості. Завжди був скромним і порядним. Виріс дуже трудолюбивим, багато працював у власному господарстві, допомагав односельцям.
Ще у шкільні роки Геннадій захопився боксом, їздив на тренування у Короп, брав участь у змаганнях різного рівня. Мав нагороди.
На військову строкову службу Геннадій був призваний 23 квітня 2013 року. Служив у Василькові Київської області в другій військовій частині А-2860 Повітряного командування (Центр), де отримав військову професію старшого водія-механіка.
Через рік по закінченню строкової служби Геннадій уклав короткостроковий військовий контракт на особливий період і продовжив службу у Броварах. А згодом він написав рапорт про направлення його для проходження подальшої служби у зоні АТО.
Геннадій з позивним «Амур» потрапив в одну з найгарячіших точок – під Донецький аеропорт, служив у зведеному загоні «Дика качка». І хоч на той час вже було оголошено перемир’я, однак бої там не припинялися. Хрещення вогнем з «Градів» прийняв відразу при в’їзді у зону АТО.
Місцем дислокації його бригади стала розбомблена військова частина під Донецьком. Служба проходила під постійними обстрілами. Противник застосовував проти наших військових і САУшки, і танкову зброю. В ході військової служби Геннадій отримав звання сержанта та був неодноразово нагороджений армійськими і військовими відзнаками.
18 березня 2015 року під час повернення на свої бойові позиції нашого земляка було поранено в ліву руку. Куля пройшла навиліт, не зачепивши кістки. Лікували Геннадія у Красноармійському військовому госпіталі, та вже наступного дня воїн повернувся на фронт.
Але 2 лютого 2016 року стало для Геннадія Самуся фатальним. Група військовослужбовців, повертаючись з патрулювання прилеглої території поблизу смт Мілове Луганської області, підірвалася на ворожому вибуховому пристрої типу "розтяжка". В результаті вибуху: четверо солдат отримали поранення, Геннадій Самусь помер на місці.
Згідно Указу Президента України від 8 квітня 2016 року за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Г.Самуся було нагороджено орденом "За мужність " ІІІ ступеня (посмертно).
На знак вшанування пам’яті воїна АТО в центрі Краснопілля був встановлений меморіальний знак, також ім’я молодого воїна увіковічнене на меморіальному знаку «Героям Небесної сотні та воїнам АТО» в Коропі.
_______________________________________________________________________
Народився 7 січня 1993 року у с. Придеснянське. Згодом його сім’я переїхала жити до села Вишеньки Коропського району. Тут він у 2007 році закінчив 9 класів Вишеньківської ЗОШ І-ІІ ст. Навчався добре, активно займався спортом, брав участь у змаганнях з тенісу та легкої атлетики.
Після школи вступив до Сосницького професійного аграрного ліцею, де здобув освіту електрика.
По закінченню ліцею 16 травня 2012 року був призваний на строкову службу до Збройних Сил України Сосницьким районним військовим комісаріатом. Солдатського досвіду набував у 72-й окремій механізованій бригаді м. Біла Церква.
28 березня 2013 року підписав контракт зі Збройними Силами України.
Коли розпочалися бойові дії на сході країни, Сергій Хурдепа добровольцем пішов захищати рідну землю, боронити її від агресора. Служив у складі військової частини п/п В0849 під Волновахою (Донецька обл.), працював водієм у складі розвідувальної роти, отримав звання сержанта.
Друзі і знайомі характеризують Сергія Хурдепу як веселого, доброзичливого хлопця з легким, позитивним характером. З усіма завжди був усміхненим і привітним, нікому не відмовляв у допомозі. А вдома взагалі був незамінним помічником у домашньому господарстві, для батьків ще в малому віці став підмогою в сільськогосподарській праці, адже старався робити все на рівні з дорослими.
6 вересня 2015 року Сергій Хурдепа загинув внаслідок отримання численних смертельних поранень зі стрілецької зброї в районі розміщення розвідувальної роти у Волновасі. Через травми несумісні з життям солдат помер на місці. Його ім'я увіковічнене на меморіальному знаку «Героям Небесної сотні та воїнам АТО» в Коропі.
Сергій Хурдепа одруженим не був, дітей не мав.
______________________________________________________________________
Народився 13 серпня 1983 року в селі Придеснянське Коропського району Чернігівської області в сім’ї колгоспників.
Анатолій навчався в Городищенській неповній середній школі. Однокласники запам’ятали його як доброзичливого, спокійного хлопця, завжди готового прийти на допомогу іншому.
З 1998 року розпочав свою трудову діяльність у рідному селі у ТОВ «Дружба». Зі слів односельців, хлопець завжди був охочий до роботи, щирий, ввічливий, життєрадісний.
У 2001 році був призваний до лав Збройних сил України, служив у внутрішніх військах в м. Києві. Після служби в армії юнак повернувся працювати у рідне село.
В 2008 році виїхав у Прилуцький район в село Валки. Там Анатолій створив сім’ю, де народилася донечка Даша. Працював у місцевому фермерському господарстві. 31.03.2014 року Потієнко А. Ю. був призваний Коропським РВК до військової частини в Гончарівську Чернігівської області.
Потім був переведений до військової частини в м. Біла Церква.
23 серпня 2014 року Анатолія відправили в зону АТО.
Служив у складі кулеметної обслуги механізованої роти мехбатальону 72–ї механізованої бригади польова пошта В 0849. У ніч з 7 на 8 січня 2015 року під час нападу диверсійної групи на опорний пункт солдат Анатолій Потієнко загинув геройською смертю від кулі снайпера в районі села Новогнатівка Волноваського району Донецької області. Похований Потієнко Анатолій Юрійович у Прилуцькому районі в селі Боршна.
Пам’ять героя вшановано меморіальною дошкою у приміщенні колишньої Городищанської ЗОШ I-II ступеня, де навчався А.Потієнко,також його ім’я увіковічнене на меморіальному знаку «Героям Небесної сотні та воїнам АТО» в Коропі.
Указом Президента України № 76/2016 від 1 березня 2016 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
_____________________________________________________________________
Народився 13 вересня 1986 року в селищі Короп Чернігівської області у сім’ї робітників. Тут, у рідному містечку, минуло його дитинство. У 1993 році Ігор пішов до 1 класу Коропської середньої школи, яку закінчив у 2004 році.
Спокійний, добрий, врівноважений, безконфліктний, з почуттям гумору, він мав багато друзів, користувався повагою серед однолітків. Ігор захоплювався футболом, добре розбирався в техніці, був гарним помічником батькам у веденні домашнього господарства.
Під час строкової служби у лавах Збройних Сил України він отримав військову спеціальність стрілка, помічника гранатометника. Після служби в армії юнак працював у рідному селищі, ремонтував автомобілі, допомагав родині.
18 березня 2014 року Ігор Шкляр був мобілізований на військову службу. Два місяці юнак ніс службу у районному військовому комісаріаті, а 16 травня був направлений в 41-й батальйон територіальної оборони.
Спочатку перебував у військовій частині селища Десна на Чернігівщині, потім служив у зоні проведення АТО у Шахтарському районі на Донеччині.
17 серпня 2014 року під час мінометного обстрілу Ігор отримав важке поранення на блокпосту біля міста Дебальцево. За його життя боролися військові лікарі Харківського та Київського шпиталів. Проте рани, отримані юнаком, були не сумісні з життям.
25 серпня 2014 року, не вийшовши з коми, Ігор Шкляр помер від тяжких ран.
Похований Шкляр Ігор Володимирович на Михайлівському кладовищі у смт Короп.
Рішенням тридцять другої сесії Коропської районної ради від 26 березня 2015 року вулицю та провулок Щорса в смт Короп було перейменовано у вулицю та провулок Ігоря Шкляра. На знак вшанування пам’яті воїна АТО на стіні у Коропській загальноосвітній школі імені Т.Г.Шевченка встановили меморіальну дошку, а у шкільному музеї-кімнаті облаштовали куточки пам’яті про Ігоря Шкляра. Також ім’я коропчанина увіковічнене на меморіальному знаку «Героям Небесної сотні та воїнам АТО» в Коропі. 4 червня 2015 року Указом Президента України №311/2015 Ігор Шкляр був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно.
________________________________________________________________________
Народився 4 березня 1986 року в селі Атюша, Коропського району, Чернігівської області. Після закінчення восьмого класу Атюшівської загальноосвітньої школи вступив на навчання до Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. По закінченню ліцею продовжив здобувати фах військового у Харківському інституті танкових військ, де отримав диплом з відзнакою та ступінь бакалавра.
Активно займався спортом. Здобув срібну медаль по гирьовому спорту на чемпіонаті України серед вищих навчальних військових закладів, був призером чемпіонату України по бойовому самбо.
Станіслав був високоморальною, чесною і принциповою людиною. Він мав свої переконання і вмів їх відстоювати, любив Україну, вболівав за її долю, тому був активним учасником Майдану.
Коли розпочалися бойові дії на сході, Станіслав добровольцем пішов захищати рідну землю, боронити її від ворожої навали. Воював у складі 25-ї окремої парашутно-десантної бригади м.Дніпропетровськ, брав участь у багатьох бойових операціях, був командиром танку.
31 липня 2014 року в жорстокому бою за м. Шахтарськ Станіслав Ковтун загинув смертю героя від кулі снайпера.
Був розлучений, лишився син Остап.
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Указом Президента України від 14.11.2014 року Ковтуна Станіслава Григоровича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно.
Пам’ять героя вшановано меморіальною дошкою в Атюшівській ЗОШ І-ІІІ ст., де він навчався, а самій школі присвоєне ім'я Станіслава Ковтуна. У шкільному музеї-кімнаті облаштований куточок пам’яті, також ім’я атюшівського героя увіковічнене на меморіальному знаку «Героям Небесної сотні та воїнам АТО» в Коропі.
25 липня 2015 року в рідному селі полеглому солдату був встановлений пам’ятний знак за воїнську доблесть.
Людям із порушенням зору
meet_your_child (1).jpg)
