29 травня 2013
Народився 1906 року в місті Нікополь Дніпропетровської області в багатодітній сім’ї. Після закінчення школи вступив до Нікопольського сільськогосподарського технікуму і отримав професію агронома. 1932 року був зарахований до аспірантури при Всеукраїнському науково-дослідному інституті економіки соціалістичного сільського господарства у Харкові. 1934 року викладав «Основи організації сільськогосподарського виробництва» в Чернігівській вищій комуністичній школі. У березні того ж року був призваний на військові курси. 1935 року закінчив навчання в аспірантурі і почав збирати науково-практичний матеріал для кандидатської дисертації. Від 1938 року до березня 1941-го працював завідуючим Коропської сортовипробувальної дільниці Чернігівської області. Мешкав з родиною в Риботині поблизу Коропа. На колгоспному полі цього села апробовував виведений ним новий сорт ячменю, який назвав «Раїс» (на честь дружини Раїси Олександрівни).
Весною 1941 року був призначений інспектором Чернігівської обласної державної комісії по сортовипробувальних дільницях. Мріяв мати свої праці із селекції зернових культур, створити нові витривалі високоурожайні сорти, написав кандидатську дисертацію, але все згоріло у полум’ї війни. Як офіцер запасу С. Громенко у серпні 1941 року був направлений до партизанського загону, що дислокувався в Рейментарівських лісах Холменського району Чернігівської області. Був улюбленцем партизанів: безстрашним у бою, турботливим командиром і товаришем. У його речовому мішку завжди були книги, він вів щоденник, у якому проникливо писав про людей.
Зимою 1942 року розрізнені партизанські загони передислокувалися в Єлінський ліс, де було створене партизанське з’єднання, яке очолив О. Федоров. 11 березня 1942 року командир першої роти С. Громенко загинув під Іванівкою Щорського району. Спочатку був похований в глибині Єлінського лісу біля хутора Османова, 1944 року перепохований у братській могилі в Коропі, потім – у меморіалі «Скорботна Мати» в Коропі.
______________________________________
Народився 1 травня 1908 року в селі Шабалинів, тепер Коропського району Чернігівської області в багатодітній сім’ї. 1914 року батьки з дев’ятьма дітьми переїхали до Сибіру. Там енергійний Юхим стає комсомольським вожаком. Закінчивши в Новосибірську партійні курси, працював секретарем Каргатського райкому комсомолу, звідки 1930 року був призваний на армійську службу. Закінчив курси політруків і за сім років пройшов шлях від курсанта до військового комісара артилерійського полку. Після демобілізації від 1937 року жив у селищі Масляніно Новосибірської області, працював завідуючим відділу пропаганди і агітації райкому ВКП (б) та заступником редактора районної газети «Социалистическое льноводство».
Був неординарною особистістю, талановитим керівником і журналістом.
З перших днів війни – учасник боїв з німецько-фашистськими загарбниками. Воював на Західному, Калінінському, Північно-Західному, Південно-Західному, 3-му Українському і 1-му Білоруському фронтах під Ржевом, Орлом, Одесою, на Дністровському Плацдармі, форсував Дніпро, Буг, Дністер, Одер, Шпреє. Був нагороджений двома орденами Бойового Червоного Прапора, орденами Богдана Хмельницького, Олександра Невського, Червоної Зірки, медалями.
Поліг смертю хоробрих 25 квітня 1945 року у боях за Берлін. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 31 травня 1945 року командиру 117-го гвардійського стрілецького Познанського Червонопрапорного ордена Богдана Хмельницького полку 39-ої гвардійської стрілецької дивізії гвардії полковнику Юхиму Дмитровичу Гриценку за мужність і героїзм, за вміле керівництво полком в боях на Берлінському напрямку посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Похований у Трептов-парку (Берлін) у Братській могилі. Його ім’я увічнене на Меморіалі полеглим радянським воїнам у Берліні та на Обеліску у селищі Масляніно Новосибірської області. В Масляніно його ім’ям названо вулицю. У селищі Короп на Алеї Героїв йому встановлено пам’ятний знак.
__________________________________
Народився 26 травня 1938 року в селі Жовтневе Коропського району Чернігівської області. У 1946 – 1953 роках навчався в місцевій школі. До 1955 року працював у колгоспі на різних роботах, а після закінчення курсів трактористів при Коропській МТС – трактористом.
Після служби в армії (1957-1960) повернувся до механізаторської праці у рідному селі. Від 1965-го до 1978 року очолював механізовану ланку колгоспу. 1969 року став учасником виставки досягнень народного господарства у Москві, де за досягнуті результати у праці отримав срібну медаль. Того ж року був обраний делегатом з’їзду колгоспників у Києві. 1971 року М. Грицая було обрано делегатом XXIV з’їзду КПРС. За високі показники в роботі його нагородили орденом Леніна. 1973 року йому було присвоєно звання Героя Соціалістичної праці. Закінчив з відзнакою Майнівський радгосп-технікум, 1983 року – Білоцерківський сільськогосподарський інститут за спеціальністю «Агрономія». Кілька разів брав участь у роботі Виставки досягнень народного господарства у Москві, де щоразу відзначався бронзовими, срібними й золотими медалями.
У березні 1985 односельці обрали М. Грицая головою сільської ради. 1990 року він переїхав до Коропа, де працював на посаді інспектора Держтехнагляду.
Дуже любив співати, знявся в багатьох ігрових фільмах керівника самодіяльної кіностудії «Вольниця» Дмитра Козла.
Помер 28 січня 1992 року.
На Алеї Героїв у Коропі на його честь встановлено пам’ятний знак.
____________________________________
Народився 20 квітня 1936 року в селі Криски Коропського району Чернігівської області в селянській родині. 1950 року закінчив Прилуцьке училище механізації сільського господарства. Працював механізатором, від 1967 року – ланковим механізованої ланки з вирощування картоплі колгоспу імені Шевченка села Криски Коропського району. Впровадив передову технологію виробництва, що базувалася на комплексній механізації всього агротехнічного циклу вирощування картоплі. На базі його ланки працювала районна школа передового досвіду.
За видатні досягнення у праці 1977 року удостоєний найвищої державної нагороди – звання Героя Соціалістичної Праці. За підсумками 1978 року за вирощування сталих високих врожаїв картоплі 1979 року отримав Державну премію УРСР. Нагороджений орденами Леніна (1972, 1977), Трудового Червоного Прапора (1971). На Алеї Героїв у Коропі на його честь встановлено пам’ятний знак.
____________________________________
Народився 28 червня 1949 року в селі Вишеньки Коропського району Чернігівської області. Закінчив Московське вище прикордонне військове училище, Вищу школу КДБ СРСР, за фахом юрист-правознавець.
Служив у Прикордонних військах СРСР (Східний, Забайкальський, Прикарпатський військові округи). Був заступником начальника військ з оперативної роботи – начальником оперативного відділу Західного прикордонного округу (Київ); заступником голови Держкомкордону – командувача Прикордонних військ України; начальником оперативно-розшукового управління; першим заступником голови Держкомкордону – командувача Прикордонних військ України, начальника штабу Прикордонних військ; виконуючим обов’язки голови Держкомкордону України. Від 1995-го до 1999 року – голова Державного комітету у справах охорони державного кордону України, командувач Прикордонних військ України. У 2000 – 2001 роках – заступник міністра оборони України, Національний координатор співробітництва України з НАТО з питань воєнно-політичного співробітництва та військової реформи, потім – державний секретар Міністерства оборони України з питань міжнародного співробітництва, Національний координатор від МО України у співпраці з НАТО. Має звання генерал-полковника.
Призначався членом Ради національної безпеки і оборони при Президентові України. Академік Української екологічної академії наук. Має нагороди: орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, орден Святого Дмітрія Солунського ІІІ ступеня, срібний орден «Слава на вірність Вітчизні» ІІІ ступеня, численні медалі, зокрема медаль «За бойові заслуги».
____________________________
Народився 1918 року в селі Розльоти (нині Коропського району) Чернігівської області. 1938 року був призваний на армійську службу. Брав участь у радянсько-фінській війні (листопад 1939 – березень 1940). Учасник Великої Вітчизняної війни з першого її дня. Напад німецько-фашистких загарбників зустрів у Брестській фортеці, де був поранений. Воював на Центральному і 1-ому Білоруському фронтах, брав участь у боях на Орловській дузі. Був нагороджений медаллю «За відвагу».
Фронтові шляхи привели у 1943 році старшину Болдуна на рідну Чернігівщину. Охоплені наступальним поривом, війська 61-ої армії у вересні підійшли до Дніпра, визволили місто Любеч. Відділенню розвідників Івана Болдуна доручили зайняти плацдарм на правому березі Дніпра. Двадцять нічних рейсів зробив він через Дніпро, переправляючи поранених на лівий берег, а назад повертаючись з боєприпасами. Кожен з таких рейсів був подвигом.
За мужність і героїм, виявлені при форсуванні Дніпра, командиру відділення розвідників 1323-го стрілецького полку 415-ої стрілецької дивізії Івану Корнійовичу Болдуну Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 січня 1944 року присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Після війни він жив у Москві, працював на одному з промислових підприємств. Помер у кінці 1980-х років або на початку 1990-х.
На Алеї Героїв у Коропі на його честь встановлено пам’ятний знак.
____________________________________
Народилася 1 січня 1948 року у селі Свердловка Понорницького району Чернігівської області (нині Коропський район Чернігівської області). Після закінчення восьмирічки пішла працювати до колгоспу «Авангард» телятницею. Без відриву від роботи закінчила Понорницьку середню вечірню школу.
1968 року її призначили ланковою рільничої ланки колгоспу «Авангард». За високі врожаї льону до 100-річчя Леніна була нагороджена ювілейною медаллю (1970). 1973 року її труд було відзначено орденом Трудового Червоного Прапора, а 1976 року вона стала лауреатом премії СРСР імені Ленінського комсомолу. 1984 року К. Боровик присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і медалі «Серп і молот» (1983 році її ланка завдяки поліпшенню системи удобрень, підвищенню культури землеробства, введенню нового сорту льону К-6 отримала по 15, 3 центнера льоноволокна з гектара). Три скликання поспіль К. Боровик обиралась депутатом Верховної Ради УРСР (1975 – 1990).
За станом здоров’я передчасно вийшла на пенсію. Мешкає у селі Свердловка.
На Алеї Героїв у Коропі на її честь встановлено пам’ятний знак.
____________________________________
Народився 20 листопада 1938 року в селі Свердловка Понорницького району Чернігівської області (нині Коропський район Чернігівської області). Після закінчення семирічки, у 1954 – 1955 роках, працював у колгоспі «Авангард» рідного села. У 1955 – 1956 роках навчався в Дігтярівській школі механізації сільського господарства (Варвинський район Чернігівської області), після закінчення якої працював трактористом Авдіївськкої МТС (Сосницький район Чернігівської області).
У 1957 – 1959 роках проходив строкову військову службу у місті Воркута (Комі АРСР, РРФСР). Повернувшись у Свердловку, працював комбайнером, бригадиром тракторної бригади, механіком у колгоспі «Авангард». У лютому 1967 року односельці обрали його головою колгоспу «Авангард». Працюючи на цій посаді, закінчив Ніжинський технікум механізації сільського господарства, а 1973 року – Українську сільськогосподарську академію, отримавши диплом вченого агронома.
1981 року за високі показники у виробництві сільськогосподарської продукції колгосп «Авангард», очолюваний О. Боровиком, було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, орденами й медалями нагороджено багатьох трудівників, а керівникові присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
У селі Свердловка за керівництва О. Боровика запроваджено повний цикл виробництва і переробки сільськогосподарської продукції. Тут зведено тепличне господарство, м’ясо-молочний переробний комплекс, хлібопекарню, будинок культури, школу, дитсадок, торговельний комплекс, зал урочистих подій. Учителі, медики, спеціалісти і працівники сільгосппідприємства та Мезинського національного природного парку (його центральна садиба розміщена у Свердловці) повністю забезпечені житлом зі всіма зручностями. Село газифіковане.
Нині О. Боровик – керівник (генеральний директор) ТОВ «Агрофірма «Авангард-А» та виробничо-наукового селекційного центру з м’ясного та молочного скотарства «Авангард».
Указом Президента України від 13 липня 2002 року за видатні особисті заслуги в розвитку сільського господарства, багаторічну працю та громадську діяльність йому присвоєно звання Героя України з врученням ордену Держави.
О. Боровик зробив вагомий внесок у реформування агропромислового комплексу України. У 1990 – 1992 роках він – голова Ради колгоспів Української РСР, від 1992 року очолював Всеукраїнську раду колективних сільськогосподарських підприємств, від лютого 2001 року – Всеукраїнський союз сільськогосподарських підприємств. Був заступником голови комісії з розробки Національної програми розвитку сільськогосподарського виробництва на 1996 – 2005 роки, членом комісії з питань аграрної і земельної реформи при Президенті України (1995 – 1999), членом комісії з питань аграрної політики при Президенті України (1999 – 2001), позаштатним радником Президента України.
У 1992 – 1996 роках був членом Вищої ради і Президії Селянської партії України. У листопаді 1996 року очолив ініціативну групу із створення Аграрної партії України, у грудні 1996 року його обрано заступником голови партії, у травні 1999 року – членом політради партії.
О. Боровик – народний депутат України II скликання.
Нагороджений двома орденами Леніна (1971, 1981), орденом Держави (2002), орденом Ярослава Мудрого V ступеня (1998), медалями ВДНГ СРСР: золотими – 1978, 1985, 1991 роки, срібною – 1989 рік.
Заслужений працівник сільського господарства України, почесний член Української академії аграрних наук, почесний професор Національного аграрного університету, почесний президент аграрного союзу України. На честь нього встановлено пам’ятний знак на Алеї Героїв у Коропі.
Мешкає в селі Свердловка.
_______________________________________
Народився 1922 року в селі Шабалинів Коропського району Чернігівської області. До Великої Вітчизняної війни працював у колгоспі в рідному селі. Вісімнадцятирічним юнаком пішов служити до армії.
На фронт потрапив у серпні 1941 року. Воював під Харковом у складі танкової частини. Згодом закінчив Сталінградську школу молодших командирів і повернувся на фронт командиром гарматної обслуги. У боях під Бєлгородом отримав важке поранення у голову. Воював на Південному, Сталінградському і Центральному фронтах, бився з гітлерівцями біля стін Сталінграда, в районі Орла, а в битві за Дніпро проявив себе справжнім героєм. Своїм влучним вогнем він допоміг нашим воїнам зайняти плацдарм на правому березі ріки. Знищив дві протитанкові гармати, шість станкових кулеметів, шість автомашин з піхотою ворога, одинадцять возів з військовим спорядженням і боєприпасами. За мужність і героїзм, виявлені при форсуванні Дніпра, командиру гармати 220-го гвардійського легкоартилерійського полку 3-ої гвардійської Бахмацької легкоартилерійської бригади 1-ої гвардійської Глухівської Червонопрапорної артилерійської дивізії гвардії старшому сержанту Григорію Андрійовичу Вараві Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 жовтня 1943 року присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений також орденами Великої Вітчизняної війни І ступеня та Червоної Зірки, медаллю «За відвагу».
Г. Варава пройшов з боями Угорщину, Чехословаччину, Польщу, Німеччину – аж до самого Берліна.
До осені 1946 року залишався в армії, служив у Австрії. Повернувшись до Шабалинова, працював у колгоспі на різних роботах, потім – бригадиром, механіком, обирався головою колгоспу й головою споживчого товариства. Проводив значну роботу по патріотичному вихованню молоді.
Помер 5 травня 2007 року (останнім із Героїв Радянського Союзу Чернігівщини). На його честь встановлено пам’ятний знак на Алеї Героїв у Коропі.
______________________________________
Народився 7 листопада 1930 року в селищі міського типу Короп Чернігівської області. 1948 року закінчив середню школу, 1953-го – Київський політехнічний інститут за спеціальністю «Геологія і пошук корисних копалин».
Розпочав трудову діяльність в Читинському геологічному управлінні. Потім у Південно-Якутській експедиції пройшов шлях від геолога до начальника геологічної партії.
Від 1959 року – головний геолог Південно-Якутської експедиції, головний інженер, а з 1963 року – начальник Південно-Якутської комплексної експедиції. У 1965 – 1976 роках – начальник Якутського територіального геологічного управління. За значні досягнення в роботі 1971 року йому присвоєно звання Героя Соціалістичної праці, також він – заслужений геолог РСФСР та Якутської АРСР (тепер республіка Саха).
У 1976 – 1984 роках – заступник міністра геології СРСР, редактор журналу «Геологія і розвідка надр». 1984 року обійняв посаду керівника геологічної служби Ради економічної взаємодопомоги.
Обирався делегатом XXV з’їзду КПРС.
Вийшов на пенсію 1990 року. Мешкає в Москві.
Людям із порушенням зору
meet_your_child (1).jpg)
