13 вересня 2012
Статус державного реєстратора визначає сфера його діяльності, яка також окреслюється назвою його посади - державний реєстратор прав на нерухоме майно. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон) державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж юридичної роботи не менш як два роки, пройшов стажування в органах державної реєстрації прав не менше шести місяців. Такі вимоги до державного реєстратора одразу дозволяють зробити висновок про необхідність досить значного обсягу юридичних знань для виконання покладених на нього обов'язків.
Згідно п. 1, ч. 2, ст. 9 Закону державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно. Тобто до кола повноважень державного реєстратора входить дослідження документів на предмет їх відповідності вимогам законодавства, визначення факту виникнення в заявника речового права на нерухоме майно або ж його обтяження, а також встановлення відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно. Крім того, саме зазначені положення Закону встановлюють межі дослідження наведених юридичних фактів. Цими межами і є подані документи та права, які з них виникають.
Державний реєстратор повинен встановити ті юридичні факти, які виникають безпосередньо з поданих документів, а не ті, які були необхідними для їх видачі. Винятком хіба що може бути державна реєстрація речового права на підставі рішення суду про віндикацію нерухомого майна. Крім того, особливістю державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є мінімальна необхідність безпосереднього спілкування заявника й реєстратора, що по суті підвищує значення процесу аналізу змісту поданих для реєстрації документів. На відміну від нотаріуса або посадових чи службових осіб державних органів, які безпосередньо спілкуються зі сторонами правочину, реєстратор обмежений у спілкуванні із заявником, а тому встановлює всі юридичні факти на підставі обставин, належним чином зафіксованих у поданих йому документах. Також, можна сказати, що державний реєстратор проводить аналіз змісту та форми документів. Пояснень цьому декілька: по-перше, для державної реєстрації може подаватися підроблений документ, а тому відповідальність перед законним власником за проведення державної реєстрації прав на підставі такого документа може нести держава в особі державного реєстратора; по-друге, при складанні документа особа, яка здійснювала його підготовку, може допустити технічну помилку у імені суб'єкта, адресі об'єкта або в інших відомостях, у зв'язку з чим зі змісту цього документа будуть витікати протиріччя.
Основною рисою професійної діяльності державного реєстратора прав на нерухоме майно є те, що, будучи державним службовцем, на його діяльність поширюється спеціально-дозвільний метод регулювання, тобто він може робити лише те, що прямо дозволено законом, у зв'язку з чим його можливості зі встановлення юридичних фактів, у тому числі встановлення глибини та якості такого встановлення, визначаються відповідними положеннями закону та підзаконних нормативно-правових актів.
З 1 січня 2013 р. функції державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у тому числі на земельні ділянки, переходять до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної реєстрації прав - Міністерства юстиції, та його територіальних органів, які є органами державної реєстрації прав. Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обятжень буде здійснюватися органами державної реєстрації прав в порядку, визначеному Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»
Стаття написана за матеріалами роз’яснення міністерства юстиції України від 07.07.2012 року.
Людям із порушенням зору
meet_your_child (1).jpg)
