Коропська районна державна адміністрація Коропська РДА Чернігівської області

Куриленко Михайло Прокопович  - політичний і громадський діяч України, депутат Трудового конгресу України, директор спілки «Гуцульське мистецтво».

Народився 15 листопада 1885 року в місті Короп Кролевецького повіту Чернігівської губернії в родині небагатих міщан Прокопія та Віри Куриленків, мав ще двох братів – Василя Прокоповича Куриленка та Петра Прокоповичпа Куриленка. 1909 року закінчив Кролевецьке міське училище і вступив до Київського університету, де навчався до 1913 року (за іншими даними 1913 року закінчив Київський учительський інститут). Працював учителем та викладачем педагогічного училища в Ямполі на Поділлі, директором міського училища в місті Кам’янець-Подільський. Брав активну участь в революційних подіях 1917 року. 1918 року його було призначено на посаду інструктора позашкільної освіти губернського земства.

У липні 1918 року М. Куриленка обрали членом Ради Товариства Подільської «Просвіти». За часів гетьманату його кілька разів намагалися заарештувати. Від грудня 1918 року він – Новоушинський повітовий комісар, потім – помічник губернського комісара Поділля. Був обраний депутатом Трудового конгресу України. У квітні 1919 року його обрали до губернської народної управи і за часів Директорії він обіймав посаду губернського комісара Поділля. Улітку 1919 року розчарувався в діяльності влади та взяв участь у легальній опозиції. У листопаді 1919 року Рада Народних Міністрів УНР звільнила Куриленка з посади губернського комісара, а в листопаді 1920 року він опинився в Галичині, де обіймав посаду директора департаменту нижчої школи Міністерства освіти.

1921 року оселився в Косові. 13 вересня 1922 року тут стараннями М. Куриленка, священика Ю. Герасимовича, адвоката П. Родняка та видатного вченого-етнографа В. Гнатюка було засновано спілку «Гуцульське мистецтво», директором якої став М. Куриленко. Найпершим завданням спілка поставила відродження й розвиток українського килимарства.

Висока мистецька цінність виробів була зумовлена співпрацею народних майстрів та професійних мистців найвищого класу. Це з одного боку – показало місцевим підприємствам їхні нужденні засоби, а селянам-ткачам – правдивий сучасний мистецький килим. Крім килимів, Спілка займалася вишивкою, ліжниками, керамікою, меблями, різьбленням. З нею співпрацювали різьбярі (брати Юрій і Семен Корпанюки, Василь Девдюк, Володимир Гуз, Петро Гондурак, Федір Шкрібляк із Яворова та Микола Тимків із Москалівки), ткач Микола Ганущак, вишивальниця Анна Герасимович, гончарка Павлина Цвілик та інші. Спілка виготовляла також тканини, т. зв. «самоділи», з яких потім за проектами С.Гординського шили одяг. 1925 року у Львові проходить перша виставка гуцульських килимів виробництва «Гуцульського мистецтва».

Наприкінці 1920-х років Спілка змогла придбати нові виробничі приміщення, у яких розташували верстати з горизонтальним розміщенням ниток основи, склади та контору. Перша велика виставка килимів, вишивок, різьби та інкрустації по дереву, виготовлених Спілкою, відкрилася 7 березня 1930 року у Львові у промисловому музеї і мала, за свідченнями тогочасної преси, колосальний успіх, а деякі вироби просто з неї були закуплені до багатьох відомих збірок в Европі та Америці. Ось як оцінив збірку один із найвідоміших українських вчених, мистецтвознавець та історик Микола Голубець:

 «Перший на українському ґрунті крок у тому напрямі зробила мистецько-промислова спілка в Косові «Гуцульське мистецтво». Існує вона від 1922 року, але її доробок не може пройти повз увагу нікого, хто розуміє і любить мистецтво... Відродження, очевидно, не шляхом підроблювання і відроблювання старих зразків, але справжньої творчости на основі старої мистецької традиції». Найбільших успіхів досягло «Гуцульське мистецтво» в продукції килимів, очевидно ми не маємо на увазі випродукованої кількости, але якість, і на це ми мусимо звернути увагу там, де говориться про ренесанс українського килимарства». Продукцію «Гуцульського мистецтва» експортували в Польщу, Німеччину, Францію, Швецію, Канаду, США, Австралію. Чимало робіт зберігаються у музеях за кордоном. 

  Після приєднання Західної України до СРСР родину Куриленків вигнали із квартири, яку вони займали. «Гуцульське мистецтво» буле націоналізоване і перетворене у звичайну артіль з плановим виробництвом. Спочатку Куриленка  було призначено директором промислової школи гуцульського мистецтва в Косові, та у жовтні 1939 року його заарештовано як петлюрівського емігранта. Після протестів килимарів його випустили, і він розпочав роботу з організації промислової мистецької школи в Косові, одночасно викладав в українській гімназії. Але у грудні того ж року його заарештували вдруге і 18 квітня 1940 року відправили до Житомира. Про подальшу його долю відомостей немає. Його дружину Валентину Іванівну та дочку Ірину вивезли до Сибіру.

Джерела: В.Михайленко "Коропщина в іменах", Калібаба Д. Відомі діячі культури, науки, політики Чернігівщини / Д. Калібаба. – 1998. – С. 154; Електронний ресурс.