Коропська районна державна адміністрація Коропська РДА Чернігівської області

День пам’яті жертв голодомору — щорічний національний пам'ятний день в Україні, що припадає на четверту суботу листопада.

На вшанування пам’яті усіх загиблих в роки голодомору в Україні запалюють свічки. Свічки запалюють біля меморіалів і пам’ятників жертвам Голодомору, на центральних площах і вулицях населених пунктів, а також на підвіконнях осель. У цей день за участі громадськості, представників державної влади та самоврядування заплановано покладання квітів, вінків та традиційних для цього дня композицій з колосків та калини до місць поховань жертв голодомору та пам’ятних знаків, виставки, концерти-реквієми та поминальні служби за померлих від голоду.

Загальним гаслом днів вшанування жертв голодомору в Україні є “Пам'ять єднає”. У Коропському територіальному центрі відділенням соціально-побутової адаптації було організовано та проведено захід до Дня вшанування пам’яті жертв голодомору.

Даний захід направлений не тільки на вшанування пам’яті померлих, але потрібно почути тих, хто вижив від голодної смерті. І тільки тепер із сльозами на очах згадує ті страшні часи.

Працівниками відділення були запрошені літератори-мистецтвознавці Коропської центральної районної бібліотеки Матвієнко С.С., Лавринець Л.І., які провели короткий лекційний екскурс в історію. Світлана Станіславівна Матвієнко зачитала вірші про ті страшні роки, про скалічені долі тисяч українців. Відомий усім історик Касьяненко Г.В.. розповів про голодомор 33-х років в Коропському районі.

Також в затишній залі була розміщена цікава виставка книжок «Скорботна свічка пам’яті людської», присвячена даному заходу.

На лекцію були запрошені наші студенти «Університету третього віку», які з цікавістю після доповіді Касьяненка Г.В. обмінювалися власними думками та розповідали про своїх батьків та бабусь, прадідів, як саме вони виживали, щоб не померти від голоду. Мільйони людей , що жили в 1932-1933 роках, хотіли одного – вижити. У них забрали все, щоб убити голодом. У батьків наших батьків хотіли забрати пам’ять – їм забороняли згадувати про голодомор. Але ще живі люди, котрі пам’ятають голодомор і можуть розповісти про нього. Ще зберігається шанс засвоїти урок історії не за підручниками, а через безпосередній контакт із живими свідками. Але з кожним днем події голодомору віддаляються в часі, не втрачаючи при цьому свого скорботного і трагічного значення.

Вшанувати пам’ять невинних жертв – це той мінімум, який ми, мали зробити не стільки для мільйонів загиблих, а, скоріше, задля незабутньої пам’яті. Головне, щоб подібне ніколи не повторилося.

Завідувач відділенням Н. М. Ваніхіна