Сайт працює у тестовому режимі. Попередня версія - http://novgadm.cg.gov.ua/old
back

Сергій Бутко: "Російський агресор – спадкоємець нацистської політики терору проти цивільного населення України"

01 березня 2018

Щороку 1 березня в Корюківці Чернігівської області, відродженому місті українського Полісся, вшановують пам’ять жертв вщент спаленого нацистськими карателями населеного пункту. Представники влади, громадськості, історики, говорячи про цю найбільшу у Другій світовій війні в Європі каральну акцію, наголошують: ця трагічна сторінка історії — застереження світу від наступних злочинів сьогодні і завтра.

Одним із своєрідних «фірмових» знаків карально-репресивної політики Третього Райху щодо цивільного населення окупованих територій Європи було свідоме знищення населених пунктів разом із мешканцями. Іншими словами, окупант не просто свідомо знищував все або майже все цивільне населення конкретного населеного пункту, а також обов’язково і сам населений пункт – життєвий простір цих людей. Такі акції проводили у «сприятливих», спокійних для карателів умовах. Їх не можна списати як супутні втрати серед цивільного населення під час бойових дій.

Це окремий специфічний вид злочинів проти людяності, військових злочинів, який не був і не є нацистським винаходом, просто у них такі злочини були поставлені, так би мовити, на «конвеєр»…

Приводів, якщо говорити узагальнено, для таких акцій окупантів було два: помста та залякування населення за дії рухів Опору, радянських партизан, розвідувально-диверсійних груп противника, а також як елемент тактики «випаленої землі» під час відступу військ.

У часи Другої світової війни в Європі відомими на світовому рівні стали такі нацистські злочини: чеська Лідице – 10 червня 1942 року вбито в селищі і замордовано у концтаборі 320 осіб; білоруська Хатинь – 22 березня 1943 року в селі знищено 149 осіб; французький Орадур-сюр-Глан – 10 червня 1944 року знищено в селищі 642 особи.

Проте, світ практично не чув про українську Корюківку – 1–2, 9 березня 1943 року вбито і спалено близько 7 тисяч осіб різного віку – від немовлят до немічних старих, містечко повністю знищено. Більшої та жорстокішої каральної акції за всю Другу світову війну в Європі (1939–1945) не було.

КОРЮКІВКА: ПРИВІД ДЛЯ КАРАЛЬНОЇ АКЦІЇ

Корюківка – селище міського типу з 1923 року, місто з 1958-го, центр Корюківського району Чернігівської області з 1966-го, центр Корюківської об’єднаної територіальної громади з 2017 року. Розташоване за 100 кілометрів від обласного центру – Чернігова. У лютому 1943 року радянське партизанське з’єднання під командуванням Олексія Федорова повернулося з Брянщини в Росії і розташувалося у корюківських лісах.

Воно розпочало збір продовольства по селах й акції проти окупантів. Згодом нацисти за це спалили села Гуту Студенецьку, Тихоновичі, частину Перелюбу. Насамперед розстрілювали чоловічу частину цивільного населення. Одним із заходів окупаційної влади проти партизан було взяття під арешт членів сімей радянських партизан у Корюківці, яких згодом, напевне, планували стратити. Саме на прохання командира взводу партизанського з’єднання Феодосія Ступака, двох 12–13 річних синів якого теж посадили до корюківської в’язниці, а дружину розстріляли, Микола Попудренко, який на час відсутності Федорова виконував обов’язки командира, дав команду провести напад на містечко.

Уніч на 27 лютого 1943 року партизани з’єднання Федорова розгромили німецько-угорський окупаційний гарнізон Корюківки, залишки якого уціліли тільки в цегляному будинку лікарні.

У радіограмі від 2 березня 1943 року в Москву Микола Попудренко так прозвітував про розгром ворожого гарнізону у Корюківці: «27 лютого група партизанів під командуванням начальника штабу Рванова розгромила німецький гарнізон на залізничній станції Корюківці… Взяли в полон 4 мадярів і 1 німця – колишнього залізничного майстра з Дрездена. Захоплено документи управи комендатури. Визволено 97 в’язнів, приречених німцями на смерть. Цього ж дня друга група Лисенка знищила кущовий гарнізон жандармерії. Убито 18 жандармів, взято 2 ручні кулемети, 12 гвинтівок. Роздано сім’ям 220 тонн зерна, взято 100 свиней з пункту відправлення. Розігнано поліцейські стани».

КОРЮКІВКА: НАЦИСТСЬКА КАРАЛЬНА АКЦІЯ

У відповідь на радянську партизанську акцію наказ про знищення Корюківки віддав начальник штабу 399-ї головної польової комендатури у місті Конотопі Сумської області Байєр Бруно Франц. Ця комендатура була підпорядкована групі армій «Південь» Вермахту.

Офіційна мета знищення мешканців Корюківки та всього селища – «помста і залякування».

Виконавцем цього злочинного наказу стала Сновська гарнізонна комендатура Чернігівської області, яка безпосередньо організувала каральну акцію, сформувала збірний каральний загін у складі німецьких військовослужбовців тилових німецьких формувань, військовослужбовців 105-ої легкої угорської дивізії, співробітників допоміжної окупаційної поліції та солдатів спеціальних каральних формувань із числа колабораціоністів – громадян СРСР. Очолили каральний загін представники зондеркоманди 4а (Sonderkommando 4a). Одним із найвідоміших злочинів цього підрозділу Айнзатцгрупи «С» став розстріл 29 і 30 вересня 1941 року в Бабиному Яру на околиці Києва майже 34 тисяч євреїв.

Вранці 1 березня 1943 року з м. Сновськ у Корюківку прибув нацистський каральний загін. Свідки, які проживали в селах району, на дорозі нарахували колону з 20 вантажівок із особовим складом загону. Населений пункт було оточено. Всіх мешканців групами по 50–100 осіб під приводом перевірки документів зганяли у будинки і розстрілювали.

1 березня найбільше знищили в помешканні ресторану в центрі міста – до 500 осіб. Євген Юхимович Римар, один із розстріляних, залишився живий і так згадав про це: «Моя маленька донька лежала у мене на грудях, коли стріляли в неї прокляті кати там, у ресторані. Де тепер братська могила, там стояв ресторан. Заганяли нас туди, як худобу на бойню, й били з автоматів. Ніну я на руках ніс. А фашист поцілив мені в око. Я впав, а він по мені як застрочить. Тут у мені все потемніло, і нічого я більше не пам’ятаю. Троє моїх діток були вбиті. Навіть закопати їх не довелось: і мертвих діток не побачив, спалили їх прокляті кати. І не лишилось від моїх діток нічого. Навіть могилки...»

Одночасно до 10 машин із карателями прочісували всі хати й околиці містечка і вбивали жителів як у помешканнях, так і на вулицях.

Після знищення всіх знайдених корюківців карателі спалили селище, насамперед ті будинки, де відбулися розстріли. Очевидці казали, що дим і заграву від пожеж було видно у Cновську (тобто десь за 27 км), Сосниці (десь за 50 км), у Холмах (за 25 км). Акцію проведено 1 і 2 березня 1943 року. Пізніше, 9 березня, карателі повернулися, щоб допалити селище і добити вцілілих.

НАСЛІДКИ НАЦИСТСЬКОГО ЗЛОЧИНУ У КОРЮКІВЦІ

Вбито близько 7 тисяч мешканців. В Акті Чернігівської обласної комісії з встановлення і розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників у Корюківці від 17 грудня 1943 року вказано, що 1 і 2 березня 1943 року за підрахунками здійснено вбивство 6700 чоловік, спалено 1290 будинків, а вціліло тільки 10 цегляних.

За понад 70 років після знищення Корюківки свідкам трагедії, органам влади, рідним, близьким та знайомим загиблих, історикам і краєзнавцям вдалося встановити поіменно тільки 1893 жертви. На жаль, це тільки 28% всіх вбитих під час каральної акції.

Навіть побіжний і приблизний аналіз цього скорботного списку встановлених жертв показує, що нацистський окупаційний режим у боротьбі з радянськими партизанами знищив 704 дитини і підлітків (віком від немовлят до 16 років), за іншими підрахунками – 1097 осіб жіночої статі (від немовлят до похилого віку), які під час війн та лихоліть є найбільш незахищеними серед цивільного населення.

Серед загиблих за національною ознакою найбільше українців – 1715 осіб, росіян – 94 особи, поляків – 4 особи і по одній особі – угорець, чех, білорус.

КОРЮКІВСЬКА ТРАГЕДІЯ – НАЦІОНАЛЬНИЙ СИМВОЛ СКОРБОТИ

В Україні у 1941-1944 роках нацистськими карателями та відступаючими військами Вермахту свідомо було знищено понад 670 населених пунктів із щонайменше 50828 особами цивільним населенням (у радянських документах про частину спалених сіл відсутня інформація про кількість жертв, а відмітки «багато» не є числом) в 16-ти областях країни та Автономній республіці Крим: Вінницька – 17 населених пунктів, вбито 808 осіб цивільного населення; Волинська – 93 (з них 4 села, що не існують), вбито 5056 осіб цивільного населення; Дніпропетровська – 4 (з них не існує – 1), вбито 138 осіб цивільного населення; Житомирська – 121 (із них не існує – 6), вбито 7389 осіб цивільного населення; Запорізька – 1, відсутня інформація про число вбитого цивільного населення; Київська – 48 (із них не існує – 16), вбито 2704 осіб цивільного населення; Кіровоградська – 2 (з них не існує – 1), вбито 28 осіб цивільного населення; Львівська – 5 (з них не існує – 1), вбито 269 осіб цивільного населення; Полтавська – 6, вбито 798 осіб цивільного населення; Рівненська – 74 (з них не існує 11), вбито 6954 особи цивільного населення; Сумська – 65 (із них не існує – 13), вбито 4532 особи цивільного населення; Тернопільська – 7 (із них не існує 1), вбито 1517 осіб цивільного населення; Харківська – 1, вбито 240 осіб цивільного населення; Хмельницька – 28 (із них не існує 1), вбито 1411 осіб цивільного населення; Черкаська – 15 (із них не існує – 4) , вбито 1342 особи цивільного населення; Чернігівська – 63 (із них не існує – 3), вбито 17642 особи цивільного населення; Автономна республіка Крим – 127 (із них понад 1/3 з різних причин зникло), за відсутністю довідок порахувати кількість вбитих ще немає можливості.

Саме тому актуальним є добудова у м. Корюківка Меморіального комплексу пам’яті жертв усіх знищених нацистськими карателями населених пунктів України.

РОСІЙСЬКИЙ АГРЕСОР – СПАДКОЄМЕЦЬ НАЦИСТСЬКОЇ ПОЛІТИКИ ТЕРОРУ ПРОТИ ЦИВІЛЬНОГО НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

Практично всі вітчизняні і зарубіжні дослідники прийшли до висновку, що головною причиною Корюківської трагедії, всіх злочинів Третього Райху проти цивільного населення є намагання гітлерівським керівництвом реалізувати нацистську ідеологію у державній політиці.

Свідоме нищення міст і сіл на Сході України разом із їх мирними мешканцями з 2014 року збройними силами держави-агресора – Російської Федерації та її «п’ятої колони» – бандформуваннями терористичних «ДНР» і «ЛНР» є продовженням політики, яку проводила нацистська Німеччина під час Другої світової війни. Головною причиною є московсько-російська імперіалістична ідея, обґрунтована впродовж століть у різноманітних ідеологічних конструкціях, остання з яких відома під назвою «русский мир». Її реалізація вже кілька років несе Україні смерть і руйнування…

Сергій Бутко, Український інститут національної пам’яті