24 липня 2020
Донедавна в Україні контроль за виконанням покарань без ізоляції від суспільства покладався на кримінально-виконавчу інспекцію Державної пенітенціарної служби, що була побудована ще за радянських часів та не відповідала сучасному рівню соціально-економічного розвитку суспільства, що і призвело до її реорганізації і перетворення у службу пробації.
Пробація – це переважно юридичний термін, який з’явився майже 200 років тому як кримінально-правовий інститут англосаксонського права й був різновидом умовного засудження або умовного звільнення. «Пробація» в перекладі з англійської мови означає «випробування» або «умовне звільнення (від покарання)», а в перекладі з латині – «випробувати» або «віддати під нагляд». Сьогодні термін «пробація» вживається в кількох значеннях:
1) як концепція соціальної роботи з правопорушниками та іншими соціально вразливими групами;
2) як ієрархічна організаційна структура;
3) як орган державної влади (служба);
4) як умовне невинесення вироку або як умовне звільнення від покарання з випробуванням;
5) як специфічний процес виконання альтернативних покарань;
6) стан, у якому перебуває злочинець упродовж певного терміну: злочинець (probationer) перебуває на «пробації», тобто під пробаційним наглядом (on probation, under probation supervysion);
7) як з’єднувальна ланка між кримінальним процесом, виконанням покарань і соціальною роботою.
Важливим фактором в роботі служби пробації є елемент соціальної реабілітації засуджених та зменшення економічного навантаження на суспільство. Становлення служби пробації наближає Україну до «європейських стандартів».
Саме тому одним із пріоритетів української правової науки та законодавства став комплексний підхід до створення єдиної та ефективної служби захисту прав і свобод людини в процесі виконання покарань.
Людям із порушенням зору
